Він Чун, Юн Чун, Він Чун Куен, Він Чун Кунг Фу, Він Чун Куен Пай, Бойове мистецтво Вічної Весни – все це назви одного з самих відомих та найпопулярніших у світі напрямів бойових мистецтв. Відповідно багато людей практикують це мистецтво, а значить і багато різних поглядів на те, що ж таке Він Чун, і для чого призначені його методики… Якщо статистично всі розповсюджені трактування обробити і підсумувати, то в першому наближенні можна вивести таке: Він Чун – це оригінальна техніка єдиноборства, яка виникла у XVIII ст. і була сформована жінкою на ім’я Нгу Май (Квітка – 5 пелюсток) та її ученицею Він Чун (Вічна Весна) після спостережень за поєдинком журавля та змії, а згодом тигра та леопарда. І сама назва напряму пов’язана з ім’ям жінки. Але залишається багато запитань, особливо стосовно того що в Він Чун немає наслідування рухам тварин, і наслідувальним стилем він ніколи не був…
Для того щоб зрозуміти сучасне, треба розуміти минуле. І треба звернути увагу на те, що на момент зруйнування легендарного Шаоліня, Нгу Май входила до п’ятірки найдосвідченіших Учителів цієї Школи, а це значить, що вона була реалізованим майстром і вже зовсім не молодою. Відповідно вигадувати нову техніку в неї не було ні потреби, ні бажання. То чому ж століттями передається легенда про поєдинки тварин? І що передала монахиня своїй учениці? Щоб знайти відповідь на ці запитання, слід розібратися в тому, що ж вивчали монахи в тій Школі, до якої належала Нгу Май, і що робило Шаолінь таким особливим серед сотень китайських буддистських обителей.
Слава Шаоліня нероздільно пов’язана зі славетною діяльністю 28 патріарха буддизма Бодхідхарми, який в VI столітті прибув з Індії і перебування якого в Китаї породило велику кількість легенд. Та як відомо, більшість людей, розказуючи про якусь подію, зажди перебільшують і прикрашають, адже так хочеться бути цікавим і привертати увагу. А за сотні років ці перебільшення не лише каскадом зростають, але й стають «історичними фактами». Тому існує необхідність докласти здорового глузду і відділити ті факти, що дійсно могли мати місце.
Як відомо, Бодхідхарма був сином царя та брахманом високого рівня, а значить отримав найкращу можливу на той час освіту, при тому фактично найкращу в світі, адже Індія на той час науково і культурно була найрозвиненішою. Титул патріарха та місія передати Вчення в Китай означали надзвичайний рівень розвитку цієї людини. А Китай в ті часи був територією, на якій постійно йшли війни між ворогуючими царствами, а значить культура постійно руйнувалась. Патріарх спробував діяти в середовищі вищої аристократії, потім прибув до Шаоліня, але що в світському, що в монастирському середовищі зіткнувся з непробудним невіглаством. Тоді, як говорить легенда, Да Мо 9 років сидів в печері обличчям до стіни, але якщо дивитись тверезо, то можна зробити прагматичний висновок що йому просто не було де жити ці 9 років, адже ні в столиці, ні в монастирі його не прийняли. Так чи інакше, за цей час сформувалося коло з 5 учнів, яким було передано Вчення, і Бодхідхарма склав вірша, що дійшов до наших часів:
Я прийшов щоб передати Вчення
І розвіяти темряву невідання,
Квітка розпускає п’ять пелюсток,
І плід сформується природнім шляхом.
Примітно, що серед цих п’яти учнів, була жінка, що дуже незвичайно для китайців, адже до сих пір там панує м’яко кажучи зневажливе відношення до здібностей жінок у саморозвитку. І ще більш примітно, що такий відомий в історії Він Чун символ, як п’ятипелюсткова квітка був введений Бодхідхармою.
Коли розповідають легенду про виникнення Він Чун, майже ніхто не говорить про те, що в Школах дають шкільні імена, що ім’я 28 патріарха теж шкільне, і означає в перекладі з санскриту «Просвітлений Вченням». Тому, враховуючи вірш патріарха, не так важко зрозуміти що ім’я монахині Нгу Май теж шкільне, як і її учениці, адже в Шаоліні був павільйон для практик, який називався Він Чун, і сама ця назва «Вічна Весна» є стародавнім шкільним терміном. Це одне з духовних досягнень, і означає що людина весь свій вік проживає в стані високої життєвої активності.
А плід, про який говориться у вірші, це навчальне середовище, яке дозволить людям іншої раси опановувати Вчення, (не забуваємо що Бодхідхарма, як кшатрій за походженням, був білою людиною). І дійсно, як не лише передбачав, а й старанно підготував Патріарх, через деякий час сформувалася Шаолінська система практик, що славилась на всю Піднебесну і далеко за її межами. То що ж за Вчення приніс Да Мо? На санскриті воно називалося Дхіана, в Китаї це слово почало звучати як Чань, в Японії Дзен, у В’єтнамі Тхієн. Санскритське слово походило від кореня, що означав дихання, і це була заснована на глибоких знаннях анатомії, фізіології, психології прагматична наука вдосконалення тіла та психіки з метою пробудження сплячого потенціалу людини. Адже санскритське слово Будда означає «пробуджений». Як свідчить сама назва, велике значення у Вченні приділяється дихальним практикам. І революційність для китайської буддистської спільноти полягала в тому, що для цього «пробудження» потрібно працювати над тілом. Як говориться в трактаті Бодхідхарми «Про вдосконалення м’язів та сухожилків»:
« … Тіло, набуте при народженні слід підтримувати та вдосконалювати для істинного саморозвитку. Якщо цього не робиш, одразу відчуваєш слабкість та виснаження. Як тоді досягнути мети і де брати сили для самовдосконалення?..»
Так як більшість китайських послідовників Вчення не були людьми високої культури, та й часи були дикі, то нічого дивного, що дуже скоро на перший план вийшли методи, які розвивають силу, швидкість, витривалість. Тому і найбільшу славу Шаоліню принесли унікальні методи бойових мистецтв.
Також слід зазначити що високоосвіченому Вчителю з Індії дуже важко було передати ключові поняття високоінтелектуального Вчення мало обізнаним в анатомії китайським послідовникам. Враховуючи це, а також поширений в ті часи тотемізм, нічого дивного що методи, які Патріарх називав «Вдосконалення м’язів та сухожилків, кісткового та головного мозку» почали називатися практиками Змії, Журавля, Дракона, Леопарда та Тигра. В більшості східних Шкіл бойових мистецтв і в наші часи для назв рухів та методик використовують символи тварин. А значить глибинна причина введення в історію Школи легенди про спостереження за поєдинками тварин – підкреслити передачу Вчення Бодхідхарми з покоління в покоління. Адже здравомислячій людині не прийде в голову спостерігати в лісі за поєдинком тигра та леопарда. На Сході існує древнє прислів’я : «якщо зустрів у лісі тигра, значить він вже кілька годин на тебе полював».
А акцентація на жінках-майстрах в шкільній історії служить натяком на важливу та унікальну роль жінки в духовних традиціях та присутність в шкільній методології практик самовдосконалення, орієнтованих на жіночий організм, що дуже унікально для східних шкіл бойових мистецтв. Загалом, тисячам сучасних послідовників Він Чун, як чоловікам так і жінкам, слід не забувати що Він Чун це не лише оригінальна техніка поєдинку, а щось набагато важливіше і глибше. І поки молоді, потрібно намагатися докопатися до тих корінних, глибинних методів, що їх в сиву давнину приніс з Індії 28 Патріарх, щоб, коли молодість мине, не залишитись з пустими руками.
Як писав у коментарі до манускрипту Бодхідхарми «Про вдосконалення м’язів та сухожилків» даос Цзи Нін: «…Яка велич тут таїться!.. Подумай про сказане Великим Вчителем Да Мо і використовуй як основу для досягнення буддовості. Достойні люди з майбутніх поколінь практикуйте це, і перевершіть нас в досягненнях …» Це ще більш актуально в наш час, адже Вчення, передане Бодхідхармою в іншу расу, знов повернулося на біологічний та культурний генотип, якому колись належало.
29 березня 2019Павло Теличкін.