Бойове Мистецтво Вічна Весна.

Індивідуальна еволюція.

Епіграф 1.

Легенда про Величний Камінь і трьох богатирів.

Жили були три богатирі – Альоша, Добриня та Ілля. Альоша був дужий та кріпкий. Добриня був дужий та кріпкий, та ще й могутній серцем. А Ілля, ще в добавку до того – був дуже розумним.

Жили вони собі, не тужили. Займалися своєю справою. Коли напасть яка підступала, чи вороги які-небудь – захищали вони Рідну Землю і свій Святий Древній Рід разом з іншими. А коли тихо було – то козакували потихеньку, не порушуючи старовинних традицій.

І так йшли-минали часи і стало їм скучно. І вирішили три богатирі пуститися в мандри, глянуть – що там робиться на білому світі. Мандрували-їхали по різним містам і усюдам, надивились-напробувались всяких чудес і всякої всячини. І заїхали в таку місцину, де ні людей, ні іншої живності – нема. Навіть вітер – стоїть.

Посеред дороги стоїть Величний Камінь, а за каменем дорога ділиться на три стежки, які йдуть в різні боки. На камені видовбано напис:

наліво підеш – поженишся, буде чотири жінки та багато дітей і внуків, – але коня погубиш;

прямо підеш – будеш допомагати людям, станеш багатим, відомим, поважним, – але себе погубиш;

направо підеш – станеш мудрим, але і коня і себе погубиш.

Подивився Альоша на те діло, та й каже: «Мені всі ті принади не потрібно, я хочу простого життя. Тим більше, мені і не звикати. Поїду я наліво. На всяк випадок – прощавайте браття.» І так і гайнув по стежці. І так сталося, як було писано. У Альоші було чотири жінки, та всі красуні різних племен, багато дітей і внуків, добре господарство. Так Альоша і постарів. І прийшла Смерть за ним, бо прийшов його час.

Побачив Смерть Альоша, – життя промайнуло перед очима, та й згадав ті часи, що були до каменя. А Смерть йому і каже: «Ти колись був богатирем, маєш багато заслуг перед своїм народом, – за це –  можу відповісти на одне будь-яке твоє питання.» А Альоша, згадавши камінь, запитує: «На тому шляху, що я обрав, було сказано, що я погублю коня, але у мене їх зараз цілий табун відмінних скакунів, то що ж то за кінь такий?» А смерть відповідає: «А кінь той, про якого писано на камені, – то твоя Життєва Сила, Альоша.» Так Альоша і помер у благозвучності.

Як тільки уляглась курява за Альошиним конем, Добриня трохи подумав, та й каже: «Ми, три богатирі, звершили багато справ. То були різні справи – і добрі, і жорстокі. Але ми діяли в благій силі свого Древнього Роду і Рідної Землі, і самі є частиною цієї благої сили. Але тепер я хочу допомагати людям, щоб було більше добра ніж зла, щоб покращити людський світ. Хоча я знаю, що Життєва Сила повинна бути в силі і примножатись, для себе – я цього не забуду, тому що вже в ній. Але в людях, велика сила, часто виявляє багато зла. Тому їм потрібно дати закони, щоб було добро. Я поїду прямо. Прощавай брате.»

Так і поїхав Добриня, неспішним кроком, прямою доріжкою добра. І так сталося, як було писано. Недовго їхавши, Добриня потрапив у велике місто. Розбагатів, побудував багато лікарень і церков, багато допомагав бідним. Потім став поважною людиною, і навіть обрали його князем на віче. Прийняв багато корисних законів, для покращення життя людей і торжества добра. І не забув про Древню Життєву Силу, яку в тайні тримав і примножав.

Але прийшов його час і прийшла Смерть за ним. Побачив її Добриня, життя промайнуло перед очима, та й згадав старі часи. А смерть йому і каже: «Ти, Добриня, колись був богатирем, маєш багато заслуг перед своїм Родом, за це я уповноважена відповісти на одне твоє будь-яке питання. А Добриня розгнівався, ледве себе стримує, і каже: «Я зробив багато добра, ти сама бачиш, я зберіг Життєву Силу і примножив, а ти все-рівно тут, – на камені було писано, що я погублю себе, але я не бачу того, що я погубив себе. Я докладав усіх зусиль, щоб смерть не прийшла. То поясни,- чого ти тут.»

А Смерть йому і каже: «Я виконую свою роботу дуже добре і ефективно. Але я не вирішую час, місце і спосіб – те все вирішують наверху. У мене немає ніякої точки зору про ці питання. Однак, скажу тобі таке. Ти зробив багато добра для людей, увів багато корисних порядків і законів. Але добро і зло завжди находяться в рівновазі. Більша кількість добра, породжує більшу кількість зла. Більша кількість порядків і законів, щоб їх виконували для добра,- породжує більшу кількість можливостей, щоб ці порядки і закони порушувались для зла – так виконується баланс добра і зла. Добрими намірами вистелена дорога в ад.  Людина – то є зерно, яке росте саме по собі, а інше зерно гниє теж, саме по собі,- так було, є і буде. Більше того – все це ти робив для себе, маючи таємну надію, обманюючи самого себе. Так ти потратив свій Життєвий Час на зовнішні дії. А смерть вимірюється не тільки Життєвою Силою, а також і Життєвим Часом. Погубити себе означає – маючи можливість, якої у інших немає, витратити цю можливість на зовнішню діяльність – вичерпати свій Життєвий Час.

Ти, Великий Князь Добриня, могутній 150-річний богатир, тіло як грім, енергетичне поле у 100 разів більше ніж у середнього мирного жителя – могутня особистість. Але особистість живе тільки в світі людей, у іншому світі такого терміну не існує. Там існує безсмертна сутність, але вона не має імені,- ідентифікації. Ідентифікація – це прерогатива особистості. Одне ти зберіг, інше упустив, в результаті – нуль, час вичерпано.» А Добриня каже: «Так а куди ж було потрібно, і як направити…?» А Смерть відповідає: «А це вже друге і третє питання.» Так Добриня і помер у співстражданні до всього живого.

Ілля з сумом подивився вслід Добрині, і став думати-гадати, що його робити. Коли богатирі були всі разом – було легше, тому що один допомагав іншому – де словом, де ділом. Але кожний пішов по своєму. Сів Ілля перед каменем, розгладив козацькі вуса, закрутив чуб за вухо, випив кварту горілки, та й закурив люльку. І став передивлятись своє життя, та й подумав – «Піду направо у саме пекло,- а там буде видно.» А ж тут дивиться, а внизу каменя щось нашкрябано маленькими буквами, придивився, а там написано: «Тут і Зараз» і палець направлений вниз. Він швидко підвівся і підняв камінь – а там прохід в нікуди, і напис на камені засвітився небесним світлом – «Тут і Зараз». Ілля подумав: «Тут і зараз, дивно, я є тут і зараз, так я і так тут і зараз.» Поставив камінь на місце, сів на коня і швидко поїхав направо.

Небагато проїхавши, Ілля під’їхав до великого лісу, а звідтіля вийшла група дуже добре організованих людей,- озброєних, впевнених і небезпечних. Ілля їх запитує: «Ви хто?». А вони і відповідають: «Ми благочестиві розбійники. А ти хто?». Ілля каже: «Я Ілля, з братства Святої Крові, Древнього Роду.» Вони кажуть: «Знаємо тебе, у тебе багато заслуг, але щоб ти міг їхати далі, ти повинен – або ж з нами битися, або ж у нас учитися.» Ілля каже: «Надоїло мені битися, буду учитися. А чого ж ви – розбійники, якщо навчаєте?». А вони відповідають: «Потім сам зрозумієш.».

І став Ілля навчатись древній науці по управлінню силою – Древній Магії Стихій – вітрів і морів-океанів, гір і лісів, небесного вогню. П’ять років навчався, потім п’ять років відпрацьовував навчання – займався роботою Древнього Мага – регулював тьму і світло. Життєва сила виросла до необмежених висот, в межах планети,- але щось було не так.

В якийсь момент Ілля зупинився, сів на землю, розгладив козацькі вуса, закрутив чуб за вухо, випив кварту горілки, та й закурив люльку. І став передивлятись своє життя, та й подумав: «Я володію всіма силами світу, але я і несу відповідну відповідальність, і виконую відповідну роботу – так як все в світі знаходиться в балансі. І скільки я маю, стільки я і трачу, якщо зрівняти одне і інше – виходить нуль. Але ж так само діє і простий мирний житель, життєвої сили у якого – кіт наплакав, відповідно і трати його в тисячі раз менші і теж виходить нуль. Тоді яка між нами різниця?» Ілля піднявся, сів на коня, та й поїхав далі.

Їхав він їхав, та й під’їхав до гір високих, внизу яких були печери. А з печер вийшла група добре організованих людей – озброєних, впевнених та небезпечних. Ілля їх питає: «Ви хто?». А вони і відповідають: «Ми богобоязливі розбійники. А ти хто?».  Ілля і каже: «Ілля.». Вони і кажуть: «Знаааємо тебе, бааачимо тебе, чуєєємо тебе. У тебе багато заслуг, але щоб їхати далі, ти повинен – або ж з нами битися, або ж у нас учитися.». Ілля подумав: «Десь я таке уже чув.», а сам каже: «Буду учитися.».

І став Ілля учитись древній науці по перетворенню сили – Древній Алхімії. П’ять років навчався – і непрестанним молитвам, і таємним мантрам, і темному, і світлому, і духам, і силам, і єднанню з богом, і роз’єднанню з дяволом і т.д. і т.п.. А потім п’ять років відпрацьовував науку – займався роботою древнього алхіміка – був і попом, і дяком, і святим, і просвітленим, і патріархом, і екзорцистом, а також займався таємними всілякими справами і т.д.. Життєвий Час Ілля міг зупиняти і пришвидшувати, переключати і розтягувати до нескінченності, переходити туди, де часу взагалі не існує і т.д., але щось було не так.

В якийсь момент Ілля зупинився, сів на землю, розгладив козацькі вуса, закрутив чуб за вухо, випив кварту горілки, та й закурив люльку. І став передивлятись своє життя, та й подумав: «Я можу жити тисячі років, так чи інакше, і мирний житель живе ту нещасну дольку часу, відведену йому з небес, але рано чи пізно прийде кінець – і мені, і йому. Якщо не кінець – то завершення, розчинення, злиття, вознесіння і т.д.,- хоч як те не назви. Тоді яка між нами різниця. От тобі і розбійники. Я витратив 20 років на вивчення істинних древніх наук, але що ж лишилось? І тут як блискавка – мисль: «Об’єктивний Життєвий Досвід.». І відкрились його очі, став він бачити те, чого не видно, прямо перед собою, тут і зараз.

Ілля підвівся і пішов, куди очі дивляться. Через деякий час він підійшов до Величного Каменя, на якому був один напис – «Тут і Зараз», кашлянув,- камінь і відскочив в сторону, і відкрився прохід в нікуди. Ілля тут же зник. Тому, коли запитують – «Куди дівся Ілля?», то їм відповідають – «Пішов туди, не знаю куди, щоб знайти те, не знаю яке.».

10 травня 2020Олександр Кравченко.


Епіграф 2.

Легенда про Хазяїна та рабів.

Жив та був собі Хазяїн, та було в нього багато рабів і велике хазяйство. Господарював він, де потихеньку, а де і швиденько. Йшли-минали часи і планетарні цикли. І прийшов час здавати звіт в Начальства, за свої діла.

Викликав Хазяїн до себе в кабінет трьох головних рабів, та й каже: «Прийшов час мені здавати звіт в Начальства за свої діла. Дорога туди далека, та й буду я там довгенько. Залишаю на вас все моє велике хазяйство. Перший раб, підійди – ось тобі п’ять мільярдів засобів. Другий раб, підійди – ось тобі два мільярди засобів. Третій раб, підійди – ось тобі один мільярд засобів. Управляйте тут, поки не приїду. Дивіться – щоб був порядок і справи йшли ефективно, приїду – перевірю.».

Так він дав кожному рабу засобів – по степені довіри, зібрався, сів у свій засіб для переміщення, та й поїхав.

Через деякий час повернувся Хазяїн додому. На головній площі зібрались мирні жителі. Головні раби стояли попереду всіх – щоб тримати відповідь перед Хазяїном. Хазяїн вийшов із свого засобу для переміщення, та й звернувся до усіх: «Любі мої раби. Я благополучно повернувся із дальніх далей. У нас все добре.». Юрба, слухаючи з відкритими ротами і періодично зиркаючи на столи, благоговійно, неголосно і схвально, загуділа. Хазяїн далі продовжував: «А тепер, головні раби, розказуйте – як ви тут управились без мене.».

Вперед вийшов перший раб, та й каже: «Я давав кредити, потім брав кредити, потім давав, потім брав, давав, брав, давав-давав, брав-брав, давав-брав, брав-давав, а я ж головний – потім все забрав. І так з п’яти мільярдів засобів – стало десять мільярдів засобів.». Хазяїн послухав, та й каже: «От молодець – хороший і вірний раб, приближу тебе до себе. А ти, другий раб, що скажеш?».

Вперед вийшов другий раб, роззирнувся по сторонах, потім похнюплено опустив очі вниз, та й каже: «Та, я, оце, теж, – давав-брав, брав-давав – я ж головний,- але потім все прогоріло і нічого не лишилось.». Хазяїн насупив брови, настовбурчив вуса, набрався страшного вигляду, та й каже громоголосим голосом: «Ах ти ж безтолковий раб – моє просрав, та ще й кажеш, що нічого нема!», потім повернув лице в сторону херувимів, слуг небесних, тай продовжує: «Заберіть у нього те, чого нема і віддайте першому рабу! Як кажуть вказівки – той, хто має,- одержить іще більше, і матиме надміру, а у того, в кого нічого нема – забереться і те, чого нема!».

Юрба принишкла у благоговійному страху. А Хазяїн змінив гнів на милість, набрався добросердечного вигляду, та й каже: «Так, ти вчинив недобре, але ти не сидів без діла – старався, але не вийшло. Тобі потрібно більше вчити закони і порядки. Я знаю, що ти мене любиш, як свого Хазяїна, тому теж приближу тебе до себе – після першого раба, будеш другим рабом.». Юрба видихнула з полегшенням і знову почала зиркати на столи.

Вперед вийшов третій раб, та й каже: «Хазяїне, я знаю, що ти жорстокий володар, жнеш там, де не сіяв, і береш, там де не клав. Тому я зберіг твоє в силі, як і було дано, – віддаю твоє назад в чистоті.». Хазяїн знову набрався страшного вигляду, та й каже громоголосим голосом: «Ах ти ж поганий раб! Ти знав, що я жну, там де не сіяв, і беру там де не клав! Витратив час – не по законах і порядках – праці і відпочинку, а мабуть тільки відпочивав і розважався!». Потім повернув лице в сторону херувимів, слуг небесних, і продовжує: «Викиньте його у тьму зовнішню, згідно з вказівками!».

Як тільки сказав,- херувими, слуги небесні, приблизились і взяли Третього під варту. Хазяїн знову набрав добросердечного вигляду – всі присутні радісно і нетерпляче почали перешіптуватись. А перший раб і запитує тоненьким голоском: «А що ж там, у тьмі зовнішній?». А Хазяїн і відповідає: «А що ж там може бути, крім плачу і скреготу зубів?». Усі присутні, ствердно і осудливо, закивали головами.

Після цього, Хазяїн повернувся до всіх присутніх, та й каже: «Любі мої раби. В честь мого благополучного прибуття, на головній площі, для вас, накрили столи. Там – їство всяке, питво всяке, куриво різне, дівки, музика і танці та інші всілякі розваги. Пригощайтеся і будьте здорові. А я піду завершати справи.». Юрба, з радістю і гамором, кинулась до столів.

Хазяїн зайшов у свій кабінет, попив чаю з коріння оману, та й визвав до себе першого раба. Коли перший раб явився, Хазяїн і каже: «Ти законослухняний, хороший і вірний раб. Є в мене десять країн, де живуть такі самі як і ти – законослухняні, хороші і вірні раби. Будеш у моєму хазяйстві ними правити.». Перший раб подякував і пішов, ледве стримуючи радість.

Визвав Хазяїн до себе другого раба. Коли раб явився, Хазяїн і каже: «Ти безтолковий раб, але любиш мене, як Хазяїна, і будеш далі вчити закони і порядки. Є в мене дві країни, де живуть такі самі раби, як і ти. У одній країні живуть безмозкі дураки, які не усвідомлюють, що роблять,- але люблять мене, як Хазяїна. А в другій країні живуть хитрожопі крадії, які не бачать далі свого носа,- але люблять мене, як Хазяїна. Будеш у моєму хазяйстві ними правити.». Другий раб подякував і пішов, ледве стримуючи захопленість і відданість.

Далі Хазяїн неголосно позвав – «Заводьте Третього.». Коли Третього завели, Хазяїн і каже: «Ти, Третій, знаєш те, що знаєш, ходиш своїми шляхами. Мені моє повернув в силі, як і було дано, і зберіг в чистоті – так і іди в свої сфери відповідні, згідно з вказівками.». Потім Хазяїн призвав серафимів, слуг небесних, і херувимів, слуг небесних,- вони і приблизились – і продовжив: «Шлях туди довгий, непростий і небезпечний. Ось серафими, слуги небесні, – розкажуть тобі: що, до чого, куди і як. А херувими, слуги небесні, – будуть допомагати в дорозі, де потрібно. Так що йди – і щоб я тебе тут більше не бачив, хоча, звичайно, не рахуючи вказівок.». Так Третій і пішов.

Завершивши свої справи, Хазяїн зняв перуку, сів на землю, розгладив козацькі вуса, закрутив чуб за вухо, випив кварту горілки, закурив люльку, подивився на всі діла, та й подумав: «В гостях добре, а дома краще.».

19 травня 2020Олександр Кравченко.


Епіграф 3.

Легенда про чарівника та овець.

Жив та був собі, в одній місцині, дуже багатий чарівник. І було в нього величезне стадо овець, м’ясо яких чарівник використовував для їжі, а шкури для виготовлення одежі.

Але чарівник був дуже скупий, і не хотів витрачатись на найм пастухів, або на будівництво огорожі кругом пасовища, де паслись його вівці. Із-за цього вівці часто забредали і губились у лісі, падали в прірву, їх викрадали вовки чи розбійники і т.д.

А саме головне – вони тікали від нього, тому що знали – що чарівнику потрібно їхні м’ясо і шкіра.

Довго думав чарівник,- що ж його робити. Щоб і при своїх багатствах лишитись, і овець зберегти. І якось йому прийшла думка: «Я ж чарівник! Застосую свої чарівні засоби». Та й придумав.

Він загіпнотизував овець.

По-перше – навіяв їм, що вони безсмертні, що здираючи з них шкіру, їм не заподіють шкоди, а навпаки – така операція буде їм приємна і корисна.

По-друге, він навіяв їм, що сам він, чарівник – їх добрий хазяїн, який так сильно любить своє стадо, що готовий зробити для них, все що завгодно.

По-третє, він навіяв їм, що якщо з ними що-небуть станеться – то це станеться не зразу, у всякому випадку не сьогодні і не завтра – а тому їм не потрібно про це думати.

І на-сам кінець чарівник навіяв вівцям – що вони зовсім не вівці: а одні з них – пси, другі – леви, треті – орли, четверті – люди, п’яті – чарівники, шості – міністри, сьомі – комуністи, восьмі – робітники, дев’яті – попи і т.д.

Після цього, у чарівника, всі турботи і проблеми зі стадом,- вирішились автоматично. Вівці нікуди більше не тікали; самі себе охороняли, плекали і наставляли; і спокійно ждали той час, коли чарівнику буде потрібно їх м’ясо і шкіра.

По-всьому, чарівник подивився на все те, що зробив, сів на землю, розгладив козацькі вуса, закрутив чуб за вухо, випив кварту горілки, закурив люльку, та й подумав вголос: «То все добре.».

06 серпеня 2020Олександр Кравченко.


Анатомія мислення.

Спасіння утопаючих – діло рук самих утопаючих.

Люди займаються двома речами – глупством і беззмістовним глупством.

Причиною всьому, і цьому в тому ж числі, являється мислення. А саме – недосконалість, невідрегульованість, обмеженість, спрощеність, і т.д. – мислення. Воно ж – мислення – також може бути і джерелом індивідуальної еволюції людини, а з часом і масової еволюції людства, якщо звичайно людина побачить в цьому необхідність і направить туди своє намірення. Відповідно його – мислення – потрібно відрегулювати, налагодити, розширити, ускладнити и т.д.

Мислення складається з двох комплексів якостей – проникливість та розуміння. Як раз від налагодженості, широти, складності, а саме головне – правильної взаємодії цих двох комплексів якостей – проникливості та розуміння – і залежить можливість індивідуальної еволюції людини.

Щоб мати уявлення – подивимося на один з проявів проникливості. Наприклад – людина, шляхом інтелектуальних вибудовувань, доводить – що два на два буде п’ять або що комунізм краще за капіталізм, а потім, якщо треба, тут же доводить зворотнє, не моргнувши оком. Такий номер можливий завдяки володінню цією людиною – проникливістю, але відірваною від розуміння. У підсумку людина залучається і залучає інших в цей процес маніпулювання, її інтелектуальні вибудовування гублять зміст і перетворюються на словесний понос, і всіх, залучених у цей процес, настигає маразм. Реальність, для цієї людини і інших учасників, становиться заваленою безкінечним мотлохом ілюзій. Таке частенько відбувається, наприклад в політиці.

Все було б нічого, але в підсумку людина починає діяти, спираючись на неіснуюче, увірившись в цьому неіснуючому – що приводить до порушенню балансу гармонії природи та ланцюгів подій. Виникають суперечки, конфлікти та розчарування. В кінці кінців, всі страдають, хто більше хто менше.

Однак проникливість коштовна тим, що вона може проникати в суть речей і подій. А точкою опори перебування людини в реальності, являється усвідомлення суті речей та подій, що і є – розуміння.

У підсумку: проникливість являється процесом, а розуміння являється масштабом. Від якості їхньої взаємодії і залежить якість існування самої людини, і всі її нинішні і потенційні можливості.

Для вирішення цих проблемних питань існують способи дій, здатні їх вирішити. Однак потрібно знати – це все йде довго в часі і складно у відношенні результатів, і залежить від якостей і дій самої людини – спасіння утопаючих – діло рук самих утопаючих.

Деякі способи дій позначені тут.

Проникливість.

1. Погляд проникливості.

А) Дивитися вдалечінь.

Розслаблено і вільно мислити на різні теми та питання, дозволяючи думкам вільно приходити і відходити, при цьому ні на чому не фіксуючись і ні до чого не прив’язуючись, при цьому тримаючи конструктив і осмисленість змісту мислення.

Б) Дивитися крізь об’єкт.

Розслаблено і вільно мислити на одну певну тему чи питання, при цьому тримаючи мислення, не на самій темі чи питанні, а на тому, що цю тему оточує.

В) Дивитися у тьмі на об’єкт.

Розслаблено і вільно мислити на одну певну тему чи питання, при цьому не використовувати в мисленні вже відому тобі інформацію по цій темі чи питанню.

Г) Дивитися на світло.

Розслаблено і вільно мислити на одну певну тему чи питання, при цьому мислити з позицій трьох першоматерій – першооснов, відштовхуючись від позиції світла.

Три першоматерії – першооснови – світло, тьма і хаос. Вони всі рівнозначимі, рівновеликі, рівнонеобхідні на своєму рівні. Однак, тільки світло об’єктивізує що небудь, кого небудь.

Д) Дивитися з закритими очами кругом.

Розслаблено і вільно мислити на різні теми та питання, при цьому максимально масштабуючи взаємозв’язки цих тем, при цьому не гублячи конструктив і осмисленість змісту мислення.

2. Дихання проникливості.

Непомітно (не перериваючи звичайного звичного способу поведінки) відслідковувати прояви всіх своїх станів і своїх реакцій на ці стани, вичислять причини, вчитися керувати своїми станами з допомогою ненасильницького самоконтролю.

Дихання, тут – енергоінформаційний обмін людини з іншими людьми та силами природи та космосу.

3. Проникливість сил природи.

Спостерігати та, або уявляти сили природи – ліси, вогні, гори, вітри і води, при цьому, безмовно і в тиші, усвідомлювати те, що бачиш.

Розуміння.

Розуміння являється результатом свідомого формування індивідуальнісної картини світу людини. Матеріал для цього формування поставляється проникливістю.

Картини світу бувають: – особистісними – сформовані ззовні;
– сутнісними – сформовані частково самою людиною, частково об’єктивними силами – обставинами, природою, космосом;
– індивідуальнісними – сформовані самою людиною, в результаті довгих свідомих зусиль і праці.

Практикою розуміння являється – постійне вибудовування картини світу, використовуючи та перевіряючи матеріал, який поставляється проникливістю, при цьому проводячи постійне, вверх – вниз, масштабування у своєму мисленні і сприйнятті, спираючись на наступний ряд: життя, смерть, безсмертя, безкінечність, космос, вічність, позамежне, перекидання в ніщо.

Вся ця робота ведеться паралельно з звичайним повсякденним життям, Непомітно (не перериваючи звичайного звичного способу поведінки).

Нема ні для чого ніяких гарантій, і не може бути.

Нема ніяких переваг і нема ніяких недоліків.

В цьому місці кожен – одинак.

Все відбувається природним шляхом і без насилля – інакше будуть проблеми.

Ресурсів треба багато – допоможе економія.

Все починається зі спроб.

Все це нікому не потрібно, і може робитись, тільки якщо сам бачиш та, або відчуваєш необхідність.

14 червня 2022Олександр Кравченко.