Стародавнє слово характерник походить від арійського кореня «хара», що дав основу таким давньогрецьким словам як харизма (багатство життєвої сили), характер (особливості її прояву в психіці людини), японському слову хара (живіт, синонім китайського «дань тянь» – центр трансформації життєвої сили), та, нарешті , українським словам знахар (знавець життєвої сили), та характерник – майстер що оволодів мистецтвом опанування життєвої сили.

Виходячи з назви, можна зробити припущення, що традиція характерного козацтва України своїми коріннями сягає праславянських часів і є спорідненою тим давньоарійським традиціям духовного воїнства, які досягли свого розквіту в стародавній Індії і зробили її духовною столицею Євразії. З Індії ці традиції поширились по всій Азії і лягли в основу багатьох шкіл бойових мистецтв, відомих і в наші часи. Можна розглянути лише історію тих шкіл які вийшли з славнозвісного Шаоліня і згадати що знання мистецтва опанування життєвою силою приніс до цього монастиря місіонер з Індії Бодхідхарма, який був сином царя, а значить представником касти воїнів – кшатріїв.

В козацькі часи характерники були носіями цієї древньої науки, своєрідним духовним ядром всього різнопланового козацького руху. І саме практичне володіння мистецтвом накопичення, концентрації та керування життєвою силою, або енергією і лежало в основі непереможної бойової ефективності козаків характерників та породжувало серед непосвячених величезну кількість міфів про козаків-чаклунів.

Якщо ж подивитися крізь туман міфів прагматичним поглядом , то стає зрозуміло, що характерництво було духовною традицією, цілою мережею шкіл, розсіяних по території козацької України, в яких наші предки розкривали свій потенціал в сфері фізичної сили, бойових мистецтв, емоційній сфері, мистецтва в більш широкому сенсі, як то поезія, музика (згадаємо славетних кобзарів з їх думами), потенціал у сфері мислення, світосприйняття, у сфері Духа. І саме в цьому навчальному середовищі виховувались козаки-лицарі, в самому глибинному розумінні лицаря, як аристократа Духа, на відміну від середньовічних баронів – розбійників, які будучи аристократами за походженням тиранили своїх ближніх як найпідліші із неосвічених злодюг. Адже лише гармонійно розвинена людина, сильна розумом, душею і тілом, зможе устояти перед спокусою влади і не буде використовувати силу для тиранії над слабкими.

І якраз руйнуванням навчального середовища у 18 ст. пояснюється той історичний феномен, що така могутня духовна традиція за сотню років регресувала до ізольованих сімейних ліній по знахарству з обмеженим потенціалом та вкрай специфічними методами передачі. За сотню років переслідування українського козацтва як класу російськими царями та їх владою вдалося знищити не лише мережу шкіл, але й саму згадку про них… Вже приблизно через 100 років після руйнування останньої Січі історику Яворницькому довелося по крупицям збирати залишки свідчень небагатьох столітніх дідів, які залишались єдиними очевидцями того славетного періоду історії нашої Батьківщини, і буквально з нуля писати історію козацької доби для нащадків.

Та могутній потенціал Духу козаків характерників дійшов до нашого часу в крові, генотипі іх нащадків. І для його відродження та розкриття необхідно відродити навчальне середовище, тобто спільноту людей, мережу шкіл де буде відбуватись гармонійний всебічний розвиток козацьких нащадків на засадах українських культурних та духовних цінностей. І саме такій меті і служить даний проект і сама громадська організація «Лицарський орден козаків характерників»

Павло Теличкін

Категорії: Статті

Залишити відповідь