Розглядаючи різні бойові мистецтва ми маємо на увазі різні напрями і школи. Кожна школа, в свою чергу, несе у своєму арсеналі певний набір технічних елементів, вправ, комплексів вправ. Само собою, що школи контактних єдиноборств прагнуть реалізувати цей арсенал в особі своїх представників.

Одним з основних критеріїв реалізації даного арсеналу, є його ефективність, мається на увазі, властивість перемагати в бою використовуючи техніку даної школи. І перше ніж людина приходить до такого результату, вона проходить через певну систему навчання. Система ж навчання має конкретні прийоми, методи і методику навчання.

Звісно, виникає питання, а що це за метод? Що з ним робити і, що він може дати людині? Якщо перефразувати то вийде: Що? Як? Для чого?

Щоб не ускладнювати дану тему, спробуємо розглянути це питання в цілому, концептуально.

Питання: Що? і Коли? знаходяться у сфері практичного застосування. Тобто, потрібно виконати конкретну вправу або комплекс вправ опираючись на установку – Яким чином робити? (маючи на увазі правильність виконання). В якому режимі (м’яко, жорстко, швидко, повільно)? Кількість виконання? В який час? і т.д.

Постає питання – Для чого? або, Чого, в результаті практики, можна досягти? – потребує деяких пояснень.

Перше:

Сухожильна гімнастика (далі СГ) – слугує для приведення організму в стан норми. Що це таке? Уявімо собі автомобіль в якому різні деталі, вузли і контакти знаходяться в стані забруднення. Чи зможе він їздити? Очевидно, так. Але як швидко, довго і безпечно? Отже, ми повинні тримати наш організм в належному стані, періодично провіряючи і проводячи його «технічний» огляд.

СГ слугує для приведення організму в нормальний стан шляхом зняття всіляких затискань і блоків в ньому, в результаті чого, рух речовин по ньому проходить безперешкодно. Також СГ знайомить нас з деякими особливостями роботи з тілом, які більш детально розглянемо дещо пізніше.

Друге:

Дихально-сухожильний комплекс (далі ДСК). В самій назві вже міститься предмет роботи, натякаючи над чим треба працювати. Для чого це потрібно? Перш за все, ДСК потрібен для пошуку сили, але не якоїсь абстрактної, а досить конкретної особистої сили, яка закладена в нас від природи, проте не проявилась у звичайному житті, оскільки в ній не виникало потреби. Якщо говорити більш конкретно, то можна знайти результати деяких наукових досліджень, які доводять, що людські м’язи можуть виконувати роботу більш ефективну по навантаженню у кілька разів, ніж ми маємо у звичайному житті. Це досягається в результаті виділення аспекту сухожильної роботи і панування її над м’язовою, а також створення сухожильного каркасу тіла.

Третє:

Дихання у контексті використання його у бойових мистецтвах має три іпостасі:

1. Дихання, як анатомічний і фізичний процес. Тут робота над диханням здійснюється для стабільної роботи організму (відсутність задишки, підвищення витривалості, швидкого відновлення тощо).

2. Спосіб руху групи м’язів які приймають участь у процесі дихання. Мається на увазі важливість контролю над процесом самого дихання і контролю над центром тяжіння тіла.

3. Робота з певною силою енергії. Тут розглядаємо дихання як процеси що відбуваються аналогічно до акумуляторної батареї, яка має функції зарядки, утримання заряду протягом певного часу, живлення своїм зарядом пристроїв, розрядження.

В реаліях всі три іпостасі є проявами одного процесу, а розділення потрібне для можливості розібрати цей аспект з різних сторін.

Вплив дихання на рух має ключове значення. Наприклад, не зважаючи на коефіцієнт корисної дії в 90%, двигун електромобіля, має пряму залежність від заряду акумуляторної батареї. Якщо провести аналогію то людський організм може виснажитися не зважаючи на міцні м’язи та сухожилля.

Енергія від акумулятора повинна проходити по мережі до двигуна, фактично без втрат. Знову ж таки проводячи аналогію з організмом, всі суглоби повинні бути відкритими, мається на увазі не «зацементованими», і рухливими. А м’язи (антагоністи і синергісти) не заважати один одному.

У той же час, сам акумулятор, повинен бути відповідної якості і мати належні параметри, оскільки з часом, в певних місцях може сформуватися надлишок енергії яка необхідна нам для роботи. Він, надлишок, з’являється як наслідок економії енергії у звичайному житті, а також як наслідок підвищення коефіцієнту корисної дії акумулятора.

Четверте:

М’яко-жорстко – техніка кхі-кон. В контексті даного розділу, хочеться виділити кілька моментів:

1. Напрацювання технічного арсеналу в різних режимах, що сприяє кращому опановуванню техніки.

2. Безпосереднє створення і використання сухожильного каркасу, а також, робота з центром тяжіння тіла.

3. Силове пропрацьовування тіла, шляхом створення штучного зусилля.

4. Пошук правильного докладання сили в нормальному (класичному) виконанні.

Отже, як би банально не звучала фраза «золота середина», на практиці цього складно досягти. Причиною цього є те, що людина легко реагує на граничні подразники такі як холодно-жарко, і лише інколи усвідомлює численні проміжкові стани.

П’яте:

Парна робота. Тут хочеться відмітити два моменти:

1. Використання технічного арсеналу школи.

2. Структура – стійка.

З першого питання існує маса теоретичних викладок і описувань.

Стосовно другого питання варто відмітити одну проблематику, – що таке стійка? Перше, що спадає на думку багатьом, – це положення тіла в просторі. Але для чого ставати в те чи інше положення? Відповідь очевидна: для того, щоб віднайти таке положення тіла, яке б відповідало тим принципам які обумовлені роботою техніки даної школи. Ніби все правильно, але, – часто, коли справа доходить до поєдинку, стійка «розсипається». Чому? Очевидно тому, що в ній немає єдності, злагодженої роботи всього тіла. А у момент бою, увага зосереджена не на стойці. Відповідно стійка, повинна зберігатися в будь-якій фазі, будь-якого руху протягом усього часу контакту. Як цього досягти? У цьому нам допоможе структура – «сухожильно-м’язовий каркас».

Підсумок.

Резюмуючи вище написане, хочеться відмітити кілька моментів. Робота здійснюється у двох паралельних напрямках:

1. Грубе (м’язи, сухожилля, суглоби і т.д.)

2. Тонке (сила, енергія).

Роблячи один крок в напрямку тонкого, ми повинні зробити наступний крок у напрямок грубого, і рухатися таким чином далі.

Без одного, інше значно послаблюється і як результат – глухий кут. Роблячи крок лівою ногою, ми робимо наступний крок – правою ногою, і знову – лівою-правою. Тільки таким чином ми можемо рухатися шляхом даного методу. Ми не біжимо, бо швидко втомимось. Не стрибаємо на одній нозі, бо, знову ж таки, втомимось, спіткнемось і можем упасти. Отже, баланс тіла підтримується обома ногами.

Продовження статті – P.S. Про метод

Євгеній Козинський

Категорії: Статті

Залишити відповідь